Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Якщо особа, звільнена судом від відбування покарання з випробуванням, до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинила умисний злочин, який не є тяжким та особливо тяжким, то вона підлягає звільненню від відбування покарання за вчинення останнього злочину на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році» за умови, що вона є суб’єктом застосування цього Закону. Якщо ж особа згідно з попереднім вироком була засуджена за злочин, який з огляду на його тяжкість або перелік статей Кримінального кодексу України, не підпадає під дію Закону України «Про амністію у 2016 році», питання щодо застосування амністії може бути вирішено тільки стосовно останнього злочину, і в таких випадках правила, встановлені ст. 71 КК України (призначення покарання за сукупністю вироків), при призначенні покарання не застосовуються, а попередній вирок виконується окремо.
Такий висновок зробила колегія суддів Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду.
Відповідно до вироку місцевого суду від 11 вересня 2017 року чоловік був засуджений за ч. 1 ст. 309 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту). На підставі п. «е» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» він був звільнений від відбування призначеного покарання. Крім того, було ухвалено: вирок цього ж суду від 1 вересня 2016 року, згідно з яким чоловік був засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка), виконувати самостійно.
Апеляційний суд залишив без змін вирок місцевого суду.
У касаційній скарзі прокурор, зокрема, вказав, що суд не врахував положення ч. 3 ст. 78 КК України, відповідно до якого, у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення, суд призначає покарання за правилами ст. 71 КК України. Стверджував, що особа не є суб’єктом амністії, оскільки в період іспитового строку, визначеного попереднім вироком за вчинення тяжкого злочину, вчинила новий злочин.
Як зазначається в постанові ВС, відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та до ст. 86 КК України передбачено застосування амністії саме до осіб, а не до покарання, тому не може ставитися у залежність від призначення особі покарання за сукупністю вироків з можливістю застосування до неї акта амністії.
Так, у ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» визначено перелік категорій осіб, до яких амністія не застосовується. Структура зазначеної норми через використання в ній підпунктів, з наведенням конкретної категорії у кожному з них, свідчить про відокремленість цих категорій та неможливість їх підміни одна одною. Зокрема, у п. «а» встановлена заборона застосування амністії до осіб, які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин. Тобто вказаний пункт поширюється на осіб, які в період відбування покарання вчинили новий злочин, і, відповідно, не може стосуватися осіб, які були звільнені від відбування покарання, в тому числі з випробуванням.
До осіб, які вчинили злочин у період іспитового строку, має застосовуватися спеціальна норма − п. «в» вказаного Закону, який забороняє застосовувати амністію щодо іншої категорії осіб − тих, які були звільнені судом від відбування покарання з випробуванням і до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Таким чином, формулювання «знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин» свідчить про те, що вчинення особою попередньо або надалі умисних злочинів невеликої чи середньої тяжкості не є підставою для незастосування до неї Закону України «Про амністію у 2016 році».
Оскільки за попереднім вироком особа була звільнена від відбування покарання з випробуванням і в період іспитового строку вчинила злочин середньої тяжкості, що відповідає змісту п. «в» ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», то за відсутності підстав, передбачених ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», вона могла б бути звільнена від покарання.
Таким чином, доводи прокурора про неправильне застосування норм кримінального закону при призначенні покарання, яке полягало в непризначенні остаточного покарання відповідно до ст. 71 КК України, безпідставні.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора щодо порушення апеляційним судом вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України, то Верховний Суд погодився, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам цієї статті. З огляду на це колегія суддів ОП ККС скасувала ухвалу суду апеляційної інстанції та призначила новий розгляд в апеляційному суді.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/80716309.
_03_03.png)
